Проблема облаштування водних об’єктів на території Пліснеського археологічного комплексу

Назва «Пліснеськ» походить від загальнослов’янського слова «pleso», що означає «стоячі води» або «плесо». Дійсно, в південно-західній ділянці слов’янського городища, де свої витоки бере струмочок Західний Бужок, притока річки Західного Бугу, до сих пір є великі заболочені місцевості – колись великої заплави вказаної водної артерії. З метою зменшення заболоченості території пам’ятки, пропонуємо перш за все розчистити струмки і джерела й розробити схему укріплення території від зсувних процесів. До речі, на території хутору Пліснесько знаходиться залишки броварні, яка для виготовлення пива використовувала води місцевих джерел. На сьогодні мережа труб з подачі питної джерельної води, до будівель місцевих мешканців, зберіглася й використовується для харчових потреб. Джерела знаходяться на пагорбі, а хутір внизу й подача води йде по-трубах.

План Пліснеського археологічного комплексу (за Михайлом Филипчуком)

Ще однією проблемою на території заповідника є закріплення річкових берегів й охорона природнього джерела, названого місцевими жителями «Синє око» або «Синє вікно». Джерел було три, але на сьогодні діє лише одне. Джерело «Синє око» має розміри 5ˣ8 м, утворене підземними водами й взимку не замерзає. Від водоростей, що там ростуть, вода виглядає зеленого кольору, але в погожу днину вода – яскраво-блакитна, хоча після дощу, від домішку глини і піску набуває жовтого забарвлення. Зі слів місцевого мешканця Андрія Галькевича, кожні 10 років джерело виходить з берегів і частково затоплює долину. Так, весною 2008 р вода затопила долину, яка зійшовши, залишилася на поверхні шар (0,10 – 0,20 см) мулу глини і піску.

Хутір Пліснесько і ставок біля “Синього вікна”, а вдалині на пагорбі Пліснеський (Підгорецький) монастир, гравюра А. Ланге, поч. ХІХ ст.
Джерело «Синє око» на території Пліснеського археологічного комплексу

На сьогодні найбільшої шкоди нерухомим пам’яткам на території Пліснеського археологічного комплексу завдають підземні води, а саме комплексу споруд чоловічого монастиря Благовіщення Пречистої Діви Марії Чину Святого Василія Великого. Територія обителі розташована в привододільній частині крутого зсувного схилу долини з наявністю мікротерас, мікрозападин і невисоких пагорбів з низкою струмків і джерел, які впадають у річку Західний Бужок. Схил долини має випуклу форму з глибокими ярами, які внаслідок заболоченості місцевості зазнають зсувних процесів. Від вершини, тераса з монастирськими будівлями відділена крутим схилом (40–45 °)

Природньо-географічне розташування хутору і Пліснеського городища (карта за 1806–1869 рр.)
Джерело на території Підгорецького монастиря
З лівої сторони вівтарна частина церкви і електрична підстанція, а з права – очерет, який росте на місці засипаного джерела

Згідно легенди, наприкінці ХVI ст. відродження чернечої обителі на Пліснеську відбулося завдяки монаху по імені Зосима, який сюди прийшов з святої гори Афонської, що був родом із с. Білого Каменя (10–15 км від хутору Пліснеська). У червні 1583 р. він викопав собі печеру й поставив над нею дерев’яну каплицю, що знаходилася між двома джерелами. Там чернець молився до Бога й повчав прочан. На сьогодні згадкою про це є лише джерело, води якого витікають з каплички (1861 р. будівництва) (див. Додаток 3), а далі через залишки штучного ставка впадають в струмок Західний Бужок і р. Західний Буг. Натомість друге джерело витікало трубою попід дорогу в штучний ставок, що знаходився біля церкви. Однак його засипали й течія джерела змінилася. Зі зміною русла підземні води почали, протікати на глибині, під вівтарною частиною церкви й тепер витікають у струмках внизу плата на хуторі Пліснеськ. Підтвердженням цього є очерет, який росте на місці джерела, біля церкви, за електричною підстанцією.

Окремо відзначимо, що в 2012 р. під час археологічного дослідження лінії захисту № 4 (розкоп І) Пліснеського городища, М. Филипчук і А. Филипчук натрапили на свого роду «загату». Вона залягала на глибині 0,20 – 0,30 м від рівня сучасної поверхні, споруджену монахами у ХVІІ ст. на дні рову валу, який на той час вже не виконував оборонного призначення.

Північна частина валу № 4 Розкопу І (2012 р.), а внизу справа частина «загати»

Така конструкція, на думку археологів, мала б оберігати від змивних процесів осінніх та весняних паводків синхронні будівлі монастиря, що розташовувалися нижче по схилу плато та штучний ставок. Справді, цю думку підтверджують картографічні матеріали за 1763–1787 рр., 1806–1869 рр. і 1869–1887 рр., які наочно підтверджують характеристику зсувних процесів й розширення забудови Підгорецького монастиря. Найцікавіше те, що на картах зазначено штучний ставок поблизу обителі. Тобто, зазначена загата служила захистом від зливних дощів і підземних вод з верхнього плато городища. До речі, на картах і в архівних матеріалах йдеться, що упродовж XVIІI–XІХ ст. лісові насадження навколо монастиря вирубували на паливо та використовували як будівельний матеріал. До речі, на фотографії 1916–1918 рр. зазначено Підгорецьку обитель і ставок, а фото зроблено з лінії захисту № 4. Очевидно, що дії з вирубки лісових насаджень призвели до просідання ґрунту і змивних процесів, які врешті-решт під час сильної зливи (2004 р.) прорвали дамбу ставка. Тодішні дерева не мали сильної кореневої системи й не змогли втримати потік води (вік дерев біля 20–40 років). На сьогодні став не відновлюють через просідання ґрунту й будівель, а дно колись штучної водойми засипано дрібним щебнем. Хоча в ставку й досі витікають низка джерел, які впадають у річки Бужок і Західний Буг.

Вигляд Підгорецького монастиря і ставка з оборонної лінії захисту № 4

У 2011 р. держава виділила кошти на укріплення території монастиря й було закладено підпірну стінку тераси, розташовану між дорогою на території монастиря та верхом відкосу другого схилу тераси. Підпірну стінку збудовано з метою утримування зсувів та змиву ґрунтів до низу яру. Її збудували із буронабивних паль завдовжки 20 м, діаметром 60 см. Палі між собою з’єднані залізобетонним армованим поясом, стінки якого заввишки 50 см над поверхнею землі. Однак, зі слів настоятеля монастиря отця Віктора Батога, ґрунт під храмом продовжує просідати.

Схема інженерно-геодезичної мережі на території Підгорецького монастиря

У 2017 р. було проведено геодезичні спостереження та вимір зсувів, осідань і деформації будівель та встановлено інженерно-геодезичну мережу (закладено репери) на території Підгорецького монастиря. До речі, С. Ямелинець, О. Приступа, А. Балян, А. Ямелинець під час візуального огляду виявили кілька тріщин, а саме – відривання асфальтного покриття дороги від підпірної стінки (2011 р. встановлення). З метою геодезичного спостереження вони додатково заклали 20 марок в зазначену вище підпірну стінку. Ймовірно, що тріщини викликані тиском підземних вод та вагою підпірної стінки на схил плато на якому розташована обитель.

У подальшій роботі дослідження даної теми має перспективу, так як в роботі було узагальнено висвітлено проблему облаштування водних об’єктів на території Пліснеського археологічного комплексу й на перспективу залишилася втілення проекту з розчищення струмків, закріплення річкових берегів від зсувних процесів, охорони водних об’єктів та збереження.

Богдан Гринюка

 

Будь ласка, поширте цю статтю: