Пліснеський археологічний комплекс

ПЛІСНЕСЬКИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС – це унікальна сукупність різночасових пам’яток, які зараз знаходяться на території та в околицях села Підгірці Бродівського району Львівської області.

  1. Місцезнаходження
  2. Історія вивчення
  3. Структура Пліснеського археологічного комплексу
    1. Давньослов’янський культовий центр кін. VII-X ст.
    2. Слов’янське городище ІХ–Х ст.
    3. Давньоруське городище ХІІ–ХІІІ ст. (літописний Пліснеськ)
    4. Курганний могильник ХІ – початку ХІІ ст.
    5. Підгорецький (“Здавна іменований Пліснеський”) монастир
  4. Юридичний статус складових археологічного комплексу

***

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Пліснеський археологічний комплекс розташований на теренах мальовничих природних ландшафтів низькогірного пасма Вороняків – частини Гологоро-Кременецького кряжу. Це – унікальні ділянки незайманої природи, які увійшли до Національного природного парку “Північне Поділля”. Комплекс археологічних пам’яток знаходиться на території та в околицях с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. (рис. 1) і “лежить” на шляху від Золочівського до Підгорецького замків, що входять до складу популярного туристичного маршруту “Золота підкова Львівщини”. Відстань від замку у Підгірцях до Пліснеська складає близько 1,5 км, а територію самого комплексу перетинає шосе Золочів–Броди.

Рис. 1. Місцезнаходження Пліснеського археологічного комплексу

***

ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ

Початки вивчення Пліснеська сягають ще 1810 р. коли свої пошуки на пам’ятці проводили настоятель Підгорецького монастиря Варлаам Компанєвич та чиновник Гейслер, а пізніше – генерал-губернатор Галіції Галер (1816 р.), власники Підгорецького замку Тіт Дзелинський і Леон Ржевуцький (1833 р.). У пер. пол. 80-х рр. ХІХ ст. розкопки тут здійснював Теодор Зєменцький, а на поч. ХХ ст. (1905, 1907 рр.) – Кароль Гадачек. Їхні роботи, загалом, йшли у руслі с к а р б о ш у к а ц ь к о г о періоду розвитку археологічної науки. Перші кроки у бік ф у н д а м е н т а л ь н о г о наукового вивчення пам’ятки мали місце у 1940 р. (Ярослав Пастернак, Іван Старчук), однак на деякий час вони були перервані військовими діями. В др. пол. 40-х рр. ХХ ст. широкомасштабними та планомірними дослідженнями Пліснеська займався І. Старчук. Саме він заклав основи систематичного вивчення пам’ятки. Згодом, фундаментальне дослідження Пліснеська було перервано. У тр. чв. ХХ ст. на пам’ятці відбуваються обстеження (Павло Раппопорт), або ж локальні розвідкові роботи (Володимир Гончаров, Михайло Кучера). Нових обертів вивчення старожитностей Пліснеського археологічного комплексу набуває у 70–80‑х рр. минулого століття за Романа Багрія. У 1980 р. фрагментарні роботи на пам’ятці провели Микола Пелещишин та Роман Чайка, а у 1983 р. – І. Соломка, за участю Ігора Свєшнікова та Бориса Возницького. З 1990 р. по 2014 р. на Пліснеську працювала археологічна експедиція під керівництвом Михала Филипчука. У 2015 р. на комплексі відбувалися одразу дві експедиції Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка (у північній частині Пліснеська роботи проводив – Андрій Филипчук, у південній – М. Филипчук). В сезоні 2016 р. також мали місце дві експедиції: Історико-культурного заповідника “Давній Пліснеськ” (кер. А. Филипчук) та Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка (кер. М. Филипчук).

***

СТРУКТУРА ПЛІСНЕСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

Базовими пам’ятками слов’янського, давньоруського та пізньосередньовічного періодів комплексу виступають:

  • культове місце кін. VІІ–Х ст.
  • слов’янське городище полісного типу ІХ–Х ст.
  • давньоруське городище (літописний Пліснеськ) ХІІ–ХІІІ ст.
  • курганний могильник ХІ – поч. ХІІ ст.
  • Підгорецький (“здавна іменованований Пліснеський”) монастир ХІІ‑ХVІІІ ст.

Рис. 2. План Пліснеського археологічного комплексу (за М. Филипчуком).

Практично усі пам’ятки, які хронологічно пізніші від культового місця, знаходяться в межах укріпленої території слов’янського городища ІХ–Х ст. І лише частина курганних захоронень перекриває лінію захисту останнього з напільної (північної) сторони. Іншими словами, в межах зазначеної території зберігся комплекс асинхронних, генетично споріднених археологічних пам’яток матеріальної і духовної культури, для кожної з яких притаманні: специфічна топографія, планіграфія, стратиграфія, форма та функція, а також місце у системі заселення цього мікрорегіону протягом того чи іншого часу. І. ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ КУЛЬТОВИЙ ЦЕНТР КІН. VІІ–Х СТ. Культове місце слов’янського періоду є найбільш ранньою пам’яткою серед усіх ранньосередньовічних старожитностей Пліснеського археологічного комплексу. Пам’ятка знаходиться в ур. “Оленин Парк” в межах слов’янського городища ІХ–Х ст. та датується сер. – кін. VІІ – кін. Х ст. Ділянка, де розташований язичницький сакральний центр репрезентована викінченням мисового підвищення з ледь помітною південно-східною експозицією (форма наближена до овалу; за попередніми підрахунками площа язичницького центру сягає близько 0,3 га). По периметру культове місце обмежене як синхронними так і асинхронними земляними насипами – рештками фортифікацій слов’янського й давньоруського періодів (рис. 3).

Рис. 3. План ур. “Оленин Парк” та місця закладання розкопів (за М. Филипчуком).

Території пам’ятки неодноразово піддавалася безсистемним дослідженням впродовж ХІХ–ХХ ст., однак, перші сакральні комплекси слов’янського часу тут були відкриті лише М. Филипчуком у 2009 р. З тих пір, вчений щосезону аж  до 2016 р. планомірно і послідовно вивчав територію язичницького культового місця (фото 1).

Фото 1. Дослідження культового центру. Розкопки М. Филипчука 2012 р.

Багаторічними дослідженнями останніх літ вдалося з’ясувати, що до складу культового місця у різний час входили: храм, контини, “жертовні ями”, “жертовний пояс”, кам’яні площадки та ритуальна лінія захисту. Початки сакрального язичницького осередку в Пліснеську сягають сер. – кін. VІІ ст., коли були закладені “жертовні ями”, поверх яких згодом спорудили “жертовний пояс” (VІІ ст. – поч. Х ст.). ►“Жертовний пояс” – сакральний об’єкт, представлений сукупністю ритуальних інгумаційних та кремаційних захоронень, пов’язаних, швидше за все, з культом предків – обожнюванням, пошануванням та поклонінням духам предків, померлих родичів (фото 2).

Фото. 2. “Жертовний пояс” язичницького культового центру Пліснеська

(розкопки М. Филипчука 2010 р.).

Ритуальні тілоспалення залягали по всьому заповненні “жертовного поясу”. Культові інгумаційні поховання, як правило, були представлені окремими фрагментами пошкоджених частин людських скелетів, що належали особинам різного віку та статі (фото 3, 4). Фрагментовані ритуальні тілопокладення нерідко супроводжувалися багатим інвентарем: елементами одягу, озброєнням, прикрасами, ливарними формами тощо (фото 5).

Фото. 3. Ритуальні інгумаційні поховання “жертовного поясу” язичницького культового центру Пліснеська (розкопки М. Филипчука 2009, 2010 рр.).

Фото. 4. Ритуальне інгумаційне поховання № 6 “жертовного поясу” культового центру

(розкопки М. Филипчука 2009 рр.).

Фото. 5. Знахідки з культового центру (за М. Филипчуком).

►Відкриття ритуальних поховань у Пліснеську є надзвичайно важливим для науки, адже до сьогодні дослідники давньослов’янського язичництва вважали, що східні слов’яни не приносили людських жертв. На краю південної частини культового центру за “жертовним поясом” знаходилися контини (VІІІ – пер. пол. Х ст.). ►Контини – довгі наземні споруди суспільного призначення, де збиралися члени громади та служителі культу (жерці). У ІХ–Х ст. на північних та північно-західних межах площадки сакрального осередку функціонували потужні оборонні споруди. У же цей час ближче до центру культового місця будується язичницький храм. На початку Х ст. “жертовний пояс” перестав виконувати свою функцію, а вже через півстоліття поверх нього споруджується невелика оборонна лінія, що обмежувала західну та південну частини сакрального осередку. ►Язичницьке святилище відігравало ключову роль у структурі Пліснеського городища ІХ–Х ст. та виступало складовим елементом його полісної моделі. Давньослов’янське культове місце проіснувало ще близько 40–50 рр., після чого було знищене, як і саме слов’янське городище у кін. Х ст. (►Цікаво, що саме на терені колишнього язичницького осередку в ост. чв. ХІІ ст. було споруджено культову християнську будівлю, лік історії від якої відраховує сучасний Підгорецький (“Здавна іменований Пліснеський”) монастир ЧСВВ. ІІ. СЛОВ’ЯНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ ІХ–Х ст. Слов’янське городище знаходилося в урочищах “Побіч”, “Поділ”, “Кецарки”, “Оленин Парк”, “Замчисько”, “Високе городиско” та “Поруби”. Пліснеське укріплене поселення цього часу характеризувалося полісною моделлю. Іншими словами, воно виступало свого роду містом–державою, одним з найбільших городищ Великої Хорватії, що зафіксована на сторінках відомого твору Константина Багрянородного “Про управління імперією”. ►Площа давньослов’янського міста Пліснеськ наприкінці Х ст. сягала близько 450 га (!). Це майже у 45 разів більше за тогочасний Київ! Городище ІХ–Х ст. складалося з “високого” та “низького” міста. Високе місто розташовувалося на високому плато Пліснеська. Тут знаходився культовий язичницький центр, два слов’янські кремаційні ґрунтові могильники, на одному з яких було зафіксовано унікальний давньослов’янський крематорій, а також численні укріплені площадки, що забудовувалися спорудами житлового, господарського а то й виробничого призначення. Високе плато Пліснеська обмежували аж 7 внутрішніх ліній захисту, представлених дерев’яно-земляними конструкціями валів, до яких примикали глибокі рови (фото 6, 7)Досліджений у 2007–2009, 2012 рр. вал № 5 (складова лінії захисту № 4) у другий період свого функціонування (друга половина Х ст.) мав два рівні конструкцій. Основу нижнього рівня складали “підпірні стіни” (утрамбовані лесом і глеєм дерев’яні руштові продовгуваті конструкції), що йшли з певною періодичністю. Простір між ними слугував бойовими камерами, які закінчувалися трапецієвидними у плані бійницями. Вищий рівень оборони представлено конструкціями типу заборол та вежами із кам’яними фундаментами, які локалізувалися поверх гребеня максимального підйому зазначених “підпірних стін”. З напільної сторони до валу примикав глибокий рів. Тільки одна висота від гребеня збереженого нині валу до дна тогочасного рову складає понад 8 м(без урахування висоти дерев’яних конструкцій на валу! Nota bene! Аналогії таким укріпленням поки що невідомі…

Фото 6. Розкопки М. Филипчука валу № 5 (2008 р.).

Фото 7. Дослідження валу у північно-східній частині ур. “Оленин Парк”

 (розкопки М. Филипчука 2010 р.).

Нижнє місто займало улоговини циркоподібної котловини, що простягалися в основному навколо високого городища. Тут також розташовувалася житлово-господарська забудова ІХ–Х ст. Її обмежували численні відтинки зовнішньої лінії захисту, представленої дерев’яною стіною, до якої з напільної сторони примикав земляний відкіс, що плавно переходив у рів (фото 8; рис. 4).

Фото 8. Дослідження зовнішньої лінії захисту в ур. “Оленин Парк”

(розкопки А. Филипчука 2015 р.)

Рис. 4. Спроба реконструкції валу зовнішньої лінії оборони:

А– вид зверху; Б – вид зі сторони; В – переріз валу.

(за М. Филипчуком).

Характерною ознакою зовнішніх ліній захисту було те, що вони “ламалися/вигиналися” через кожні 12–14 м під кутом 145–155°. На “зламі” таких укріплень археологи фіксуються наземні прибудови до валу, у вигляді зрубних будівель із опалювальними пристроями (вогнищевими ямами). Подібна система розташування прибудов дозволяла, між іншим, вести фланкуючий обстріл із метальної зброї.Назва Пліснеськ може походити від заг. слов. Pleso – “стоячі води”, “озеро”. І справді, у південно-західній ділянці слов’янського городища, де свої витоки бере струмочок Західний Бужок (притока Західного Бугу), до сих пір є великі заболочені місцевості – колись великої заплави вказаної водної артерії. ►Впродовж слов’янського періоду Пліснеська, а також ще у ХІ ст. наші предки жили в заглиблених у ґрунт житлах зі зрубною, або ж каркасно-стовповою конструкцією стін та двосхилим дахом (рис. 5). За пристрій для приготування їжі їм правила піч-кам’янка, яка одночасно послуговувала й для опалення житла.

Рис. 5. Реконструкція М. Филипчука слов’янського житла ІХ–Х ст.

У верхній частині пічки–кам’янки знаходився отвір для встановлення горщика, у якому готувалася їжа. Між такою посудиною та пічкою навіть існували свого роду бінарні взаємозалежності…Так, коли максимальна висота класичного слов’янського горщика для приготування їжі складала до 30 см, його максимальне розширення тулуба знаходилося на відмітці близько 20 см по висоті (це 2/3, а інколи – 3/4 h посудини). Параметри тогочасних опалювальних пристроїв сягали 1,0×1,0×0,60 м (де остання величина – це висота печі). Вставляючи горщик до його максимального розширення в отвір печі–кам’янки, отримуємо ще 20 см відстані від його дна до череня опалювального пристрою. Саме при такій відстані ККД вогню є найбільш ефективним… (рис. 6).

Рис. 6. Приклад бінарних взаємозалежностей (Б) між опалювальним пристроєм (піччю-кам’янкою) та горщиком для приготування їжі із розрахунку основних пропорцій останнього (А).

Колись у середовищі вчених-археологів побутувала думка про наявність у слов’янських заглиблених житлах земляної підсипки на даху. Як виявилося, в результаті несуча конструкція стін отримувала б таке навантаження, з яким при змінних чинниках (дощах, снігах) просто завалилася б… Тому, наші предки накривали дах сніпками соломи. Господарські будівлі давньослов’янського населення цього часу представлені різного роду хлівами, робочими майстернями. Інколи, на Пліснеську трапляються також виробничі споруди. Основу господарства мешканців Пліснеського городища складав “тандем: землеробство плюс скотарство”. При цьому, землеробство не було орним, але мало характер рільництва. Скотарство відігравало надзвичайно велику роль, адже розведення великої чи дрібної рогатої худоби давало більше стабільного прибутку аніж той, що то римувався у результаті збору злакових культур. На городищі віднайдені численні знаряддя праці, а поряд з ними – предмети побуту, озброєння. Нерідко зустрічаються прикраси. Високого рівня розвитку досягло саме гончарне ремесло. Керамічні посудини з Пліснеська, що датуються ще другою половиною VІІ–VІІІ ст. були ліпними, тобто ліпленими від руки. В кінці VІІІ – на початку ІХ ст. появляються ліпні посудини, що підправлені на гончарному крузі, згодом – посудини, виготовлені на слабо-, а пізніше й швидко ротаційному колі. Поступово удосконалювався випал та технологія формування керамічної маси. Асортимент виробів з глини, віднайдений на Пліснеську – досить великий. Передусім, це горщики для приготування їжі, миски, кухлики, сковорідки, протвині тощо. Давні слов’яни предків померлих традиційно спалювали на вогнищі, або ж у спеціально відведеному місці (крематорію), а перепалені останки (кальциновані кістки) зсипали в урни, які ставили у вириті ямки. Інколи, кістки відразу зсипалися у спеціально приготовлені ямки. Видимих позначень над могилами слов’ян нині не збереглося (тому поховання у науковій літературі носять назву “ґрунтових”). На Пліснеську археологи відшукали рештки двох ґрунтових кремаційних некрополів ІХ/Х ст. із ямним способом поховання (фото 9). Супровідного інвентарю у них не зафіксовано.

Фото 9. Кремаційні захоронення у підніжжі лінії захисту № 4 (валу № 5) Пліснеського археологічного комплексу.

Всього на теренах Галичини, Західного Поділля та Буковини відомо чотири слов’янські некрополі ІХ–Х ст. Два з них віднайдено саме у Пліснеську… Пліснеське укріплене поселення ІХ–Х ст. було знищене в кінці Х ст. внаслідок походу київського князя Володимира Святославовича на хорватів у 992 (993) р. ІІІ. ДАВНЬОРУСЬКЕ ГОРОДИЩЕ ХІІ–ХІІІ СТ. (ЛІТОПИСНИЙ ПЛІСНЕСЬК) Городище займало південну частину мисового підвищення в урочищах “Оленин Парк”, “Замчисько” та “Високе городиско”. Близько ста років, опісля походу Володимира Святославовича на хорватів, життя на поселенні було слабким… Пліснеськ ХІ ст. більше нагадував запустілий хутір, аніж колись могутнє місто. Жодна фортифікація не діяла у цей час. І лише в кінці ХІ, на початку ХІІ ст., коли відбудовуються оборонні споруди, Пліснеськ знову перетворюється у відомий укріплений пункт. Однак, його укріплена площа складала всього лише до 3 га. ►Літописне місто Пліснеськ двічі згадується в літописах під 1188 і 1233 рр. і в “Слові о полку Ігоревім…”. У літописі, в записі під 1233 р. йдеться про взяття городища князем Галицько-Волинської Русі Данилом Романовичем (Галицьким). А ось в іншому творі давньоруської доби – у “Слові о полку Ігоревім…” Пліснеськ зустрічається у дещо містифікованій сцені… Він згадується у тій частині твору, де розповідається про зловіщий сон князя Святослава, напередодні невдалого походу руських князів проти половців. На території урочища “Оленин Парк”, де у слов’янський час було культове язичницьке місце, у ХІІ–ХІІІ ст. з’являється житлова і господарська забудова, яка, ймовірно, належала суспільній верхівці того часу. Цілком можливо, що йдеться саме про бояр Арбузовичів, від яких Пліснеськ колись і відібрав Данило Романович. У другій половині ХІІ ст. на території урочища також існувала монастирська церква. На території т.зв. “Дитинця” (урочище “Замчисько”) розташовувалися численні житлові і господарські споруди. Тут також відомо безліч християнських захоронень, що розташовувалися навколо синхронних культових споруд (церков). ►Перші християнські поховання були ґрунтовими, практично без інвентарними трупопокладеннями, здійсненими у неглибоких ямах. Зазвичай, віднайдені на Пліснеську кістяки померлих головою були зорієнтовані на захід. Почасти вдається зібрати свідчення про поховання у дерев’яних домовинах… Життя у давньоруський час вирувало і за межами укріпленої території городища. Свідчення цьому – низка християнських могильників (фото 10), рештки житлової забудови та навіть залізообробний центр, розташовані на північ від урочища “Замчисько”.

Фото 10. Давньоруське християнське поховання ХІІ – ХІІІ ст. (дослідження М. Филипчука 2013 р.).

Загалом, літописний Пліснеськ мав типову бургівську структуру. Він складався із осередку феодала, торгово-ремісничої частини та окільного граду. Давньоруське населення Пліснеська мало високорозвинену духовну та матеріальну культуру (фото 11).

Фото. 11. Кістяна пластина із зображенням давньоруського воїна, віднайдена Я. Пастернаком під час розкопок Пліснеська у 1940 р.

Мешканці городища і його околиць вже з початку ХІІ ст. проживали не в заглиблених житлових спорудах, а у наземних будівлях, де за опалювальний пристрій та пристрій та пристрій для приготування їжі правила куполоподібна глинобитна пічка. ► Коли з’являється закритий тип печі, тобто куполоподібна глинобитна конструкція із топкою, що закривалася, горщики для приготування їжі теж еволюціонували. Оскільки горщики відтак вставлялися у середину пічки, вони стають приземистими, а зверху навіть закривалися покришкою.Конструкція стін наземних будинків, як і їхніх заглиблених попередників, була двох типів: каркасно-стовпова та зрубна. Як правило, окрім певного роду етнографічних традицій, там де був полегшений доступ до хвойних лісів будували зрубну конструкцію (хвойні дерева мають довгі прямі стовбури, придатні саме для зрубу). Водночас, там де в окрузі домінували мішані, або ж переважали листяні ліси, дерев із прямим продовгуватим стовбуром було небагато. Тоді стіни й робили каркасно-стовпової конструкції. Давньоруське городище загинуло в сер. ХІІІ ст. у часи монгольської навали на землі Русі… Як укріплене поселення Пліснеськ більше не відновлявся, хоча життя у формі невеличкого хутора тривало і у часи пізнього середньовіччя. ІV. КУРГАННИЙ МОГИЛЬНИК ХІ – ПОЧАТКУ ХІІ СТ. З півночі, спершу до неукріпленого селища ХІ ст., а згодом і нетривалий період до літописного городища Пліснеськ, примикав курганний могильник, що розташовувався в урочищі “Поруби”. І хоча він сильно поруйнований діями скарбошукачів ХІХ–ХХ ст. та оранкою, навіть сьогодні збереглися 142 насипи (!). Курганний могильник первісно належав варязькій дружині князя Володимира Святославовича, що частково осіла тут опісля вдалого походу на хорватів. Згодом, на території некрополя ховали уже їхніх слов’янізованих нащадків. Поховання під курганами представлені кремаціями (спаленням), пізніше – інгумаціями (тілопокладеннями). Рідко, проте зустрічаються й кенотафи (символічні захоронення без самого тіла покійника) (фото 12).

Фото 12. Розкопки кургану ХІ ст. (дослідження М. Филипчука 2007 р.).

Подекуди, у похованнях археологи фіксували багатий супровідний інвентар (прикраси, предмети побуту, елементи озброєння тощо). ►Описані могили представлені куполоподібними насипами, часто з малим ровом біля підніжжя. Їхня сучасні середня висота сягає 1 м, а діаметр – від 4 до 10 м. Насипи віддалені один від одного на 2 і більше метри, але є випадки, коли вони сходяться підосновами. V. ПІДГОРЕЦЬКИЙ (“ЗДАВНА ІМЕНОВАНИЙ ПЛІСНЕСЬКИЙ”) МОНАСТИР. З другої половини ХІІ ст. планувальна структура давньоруського міста дещо видозмінилася. До дитинця, посаду та окільного граду долучився ще й монастир. У позаминулому столітті в церковній літературі монастир називали Підгорецьким (“здавна іменованим Пліснеським”). Його початки сягають другої половини – кінця ХІІ ст. І пов’язані вони із урочищем “Оленин Парк”, де зафіксовані рештки однієї з найдавніших монастирських церков на Пліснеську. ►З давнім Пліснеськом пов’язана легенда про княжну Олену, яка тут заснувала монастир. На кам’яній плиті, що збереглася по лівій (внутрішній) стіні сучасної монастирської церкви, спорудженої у 1706 р. можна прочитати напис: “GELSISSIMA PRICIPISSA HELENA M • DUCIS WSEWOLDI FILIA • ANNO 1180 • HOC MONASTERIUM PRIMO FUNDAVIT: …” (“Вдячна княжна Олена, дочка князя Всеволода, у 1180 році цей монастир вперше заснувала”). Дослідники припускають, що основою для запису, який виконано на початку XVIII ст., ймовірно, слугував давніший текст, який міг зберігатися в попередній церкві. (фото 14, 15).

Фото 13. Діюча церква Підгорецького монастиря ЧСВВ

Фото 14. Мармурова плита із написом про княжну Олену, на стіні сучасної церкви Підгорецького монастиря

Завдяки археологічним дослідженням останніх років (фото 15) вдалося віднайти низку сакральних християнських старожитностей ХІІІ–XVІІІ ст., які мають відношення до нині діючого монастиря ЧСВВ. Мова йде за церкви, господарські і житлові будівлі тогочасних монастирських комплексів, монаші поховання, окремішні предмети культу тощо…

Фото 15.Археологічні дослідження на території Підгорецького монастиря ЧСВВ.

(розкопки М. Филипчука 2013 р.).

Оскільки на археологічному матеріалі вдається уловити усі ланки історичного розвитку Підгорецького монастиря, він претендує на статус одного з найдавніших в Україні, чий розвиток був практично безперервним…P.S. Пліснеський археологічний комплекс – це не просто мертві рештки матеріальної і духовної культури наших предків. В руках археологів, істориків та етнологів ця сторінка “книги Землі” перетворюється на інтересну та, певною мірою, навіть повчальну інформацію про нашу минувшину. І це важливо осягнути саме сьогодні, коли Україна переживає важкі сторінки свого історичного буття. Нині перед суспільством постають чимало питань, відповіді на які, хоча б частково, але все ж можна знайти, копирсаючись у нашому далекому, або ж близькому минулому… Можливо, без минулого таки може бути майбутнє… Фальсифікація історичного буття вже давно введена у ранг державної політики деяких країн. Однак, таке майбутнє позбавлене реального зв’язку із справжнім минулим і воно штучне, неприродне, вульгарне… Вивчаючи історичну та культурну спадщини нашого народу, нерідко ловимо себе на думці: нам є чим пишатися, є чим гордитися… Нам нема чого стидатися… І головне – є заради чого жити та боротися… Наостанок! Цікава річ… На теренах Пліснеського археологічного комплексу відомо чимало доісторичних старожитностей. Найбільше, звісно ж, пам’яток середньовічної доби. Так ось, спливали роки, минали століття і з плином часу поступово зникли слов’янське і давньоруське городище, припинив функціонування культовий центр, курганний могильник… Єдина пам’ятка, яка з глибин віків до сих пір функціонує – Підгорецький, здавна іменований “Пліснеський” монастир… Нас, окрім всього іншого, єднають насамперед духовні начала…

***

ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС СКЛАДОВИХ АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

Добра збереженість комплексу археологічних пам’яток у Пліснеську не в останню чергу пояснюється й державною політикою у сфері охорони культурної спадщини. Так, у зв’язку із великою значимістю пам’ятки Постановою Ради міністрів Української РСР № 711 від 21 липня 1965 р. (“Про затвердження списку пам’ятників мистецтва, історії та археології Української РСР”) городище було взято під охорону держави. Згідно тогочасної нумерації городищу (Х–ХІІІ ст.) присвоєно охоронний № 68. Його територія була вилучена із земельного обігу і відведена під сінокіс. Значення пам’ятки було визначене, як республіканське (Української РСР) (фото 16). Згодом, Постановою Кабінету Міністрів України № 1761 від 27 грудня 2001 р. (“Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”) Пліснеське городище (доби Київської Русі) було віднесено до пам’яток археології національного значення, а поряд з ним окрему пам’ятку археології національного значення посів й курганний могильник (теж періоду Київської Русі). У зв’язку із введенням в дію Постанови Кабінету Міністрів України № 928 від 3 вересня 2009 р. (“Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”) обидві вищезгадані Постанови відтак втратили свою юридичну силу. Згідно нового документу (928-2009-п) до Державного реєстру нерухомих пам’яток України було віднесено такі об’єкти культурної спадщини національного значення (пам’ятки археології), як городище VIII–XIII ст. (охоронний номер 130011–Н) та курганний могильник ХІ–ХІІ ст. (охоронний номер 130012–Н).

Фото 16. Охоронний знак перед в’їздом на Пліснеський археологічний комплекс.

Будь ласка, поширте цю статтю: